23 роки тому сталася історична подія, яка дала українцям «дорожну карту» на шляху в цивілізоване майбутнє.

28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Основний закон держави – Конституцію України, що стало важливим етапом на шляху конституційного процесу.

Конституція 1996 р. зафіксувала основні позиції договору між державою та суспільством. У ній є взаємопов’язані норми юридичного та політичного характеру, що регулюють найважливіші суспільні відносини: права та свободи людини, подальший розвиток держави. У цьому полягає соціальна цінність основного закону. Конституція України має найвищу юридичну силу і становить ядро національної правової системи.

Прийняття Конституції незалежної України було визначною перемогою правоцентристських пропрезидентських сил та національного табору, який їх підтримав. Конституція України була загалом позитивно оцінена й міжнародною спільнотою, адже вона декларувала загальнолюдські, загальноєвропейські принципи.

Український конституціоналізм має власні особливості, серед яких визначне місце посідають демократизм, повага до суспільних та індивідуальних прав. Ці засади формувалися протягом століть відповідно до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин.

Конституція України 1996 року не виникла на порожньому місці, традиції українського конституціоналізму мають глибоке історичне коріння, свою традицію та тяглість.

Український конституціоналізм інколи випереджав аналогічні процеси у Європі. Це стосується конституції Пилипа Орлика 1710 року. Тому конституцію Орлика часто називають першою демократичною конституцією Європи.

Конституційні акти Української народної республіки та ЗУНР продемонстрували правову й політичну зрілість українців під час спроби вибороти державність у 1917-1921-х роках.

Програмні документи підпільного парламенту – Української головної визвольної ради засвідчили прагнення визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.

У конституційному процесі незалежної України відбився непростий шлях молодої демократії до соціально-правових стандартів та цінностей об’єднаної Європи.

 

Історична ретроспектива українського конституціоналізму:

 1. Акти козацької державності – 2-га пол. XVII ст. Результатом революції під проводом Богдана Хмельницького стало відродження української державності. Устрій Гетьманщини визначався як правило в міжнародних угодах, першою з яких став Зборівський договір козаків з польським королем Яном Казимиром. Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Гадяцький трактат передбачав створення Великого Князівства Руського у складі Речі Посполитої.

 2. Конституція Пилипа Орлика – 1710. Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького. В основі документа - угода  між гетьманом та Військом Запорозьким, яка закріплювала розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову; гарантувала права і свободи в козацькій державі. У Конституції була задекларована мета козаків – визволення України від московського самодержавства. Прогресивні ідеї Конституції Орлика так і не були реалізовані на практиці, цей документ увійшов в історію і став відомий як перша новочасна конституція в Європі.

 3. Проекти Конституції кирило-мефодіївців – 1850. Георгій Андрузький написав «Начерки Конституції Республіки». В умовах посилення реакції за імператора Миколи І, кирило-мефодіївці декларували ідеї республіканського устрою, демократичного правління, громадянських прав. Ідеалом державності в творах Миколи Костомарова, Миколи Гулака, Тараса Шевченка, Георгія Андрузького була федерація слов’янських народів.

 4.Програмні засади українського політичного руху початку ХХ ст. – 1900

У маніфесті «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, яку він написав для Революційної української партії, вперше в українській політичній думці була висунута ідея боротьби «за єдину, неподільну, вільну і самостійну Україну». Невдовзі Міхновський підготував проект основного закону Самостійної України. Згідно цього документа, Україна мала стати спілкою вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх природних особливостей та окремішностей і заселених українцями.

 5. Конституції Української революції – 1918-1921

Перша конституція Української народної республіки під назвою Статут про державний устрій, права та вільності УНР була ухвалена Центральною Радою 29 квітня 1918 року. Цей документ не набув чинності через державний переворот гетьмана Скоропадського. 13 листопада того ж року було ухвалено Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Проекти українських конституцій розроблялися навіть тоді, коли шанси відстояти незалежність виглядали примарними. Вже у 1920-х роках з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема представлених Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. Конституційні проекти Української Революції заклали основи державницької традиції УНР, яка отримала продовження в сучасній Україні після передачі мандату останнім президентом УНР у вигнанні Миколою Плав’юком Президенту незалежної України Леоніду Кравчуку в 1992 році.

 6. Конституційні акти незалежної Карпатської України – 1939.

15 березня 1939 року сейм Карпатської України ухвалив конституційні закони – «Закон число 1» і «Закон число 2», що визначали окремі основи державного ладу проголошеної на території Закарпаття (колишнього Підкарпаторуського краю Чехословаччини) незалежної держави. «Закон число 1» містив статті, в яких проголошувалися та визначалися, відповідно: незалежність держави; назва держави; форма правління – республіка на чолі з президентом, обраним сеймом; статус української мови як державної; барви державного прапора – синя (горішня) та жовта (долішня); державний герб;  державний гімн – «Ще не вмерла Україна» . «Закон число 2»передбачав надання уряду повноваження видавати за згодою президента тимчасові розпорядження з силою закону. Ці розпорядження не могли містити змін конституційних законів і мали бути внесені як законопроекти на найближче засідання сейму, інакше втрачали юридичну силу. Закон набував чинності з моменту його ухвалення. Обидва закони лише окреслили головні атрибути державності та не містили конституційних норм про правовий статус особи й громадянина, організацію центральних (крім вищих) і місцевих органів влади, здійснення правосуддя тощо. У першому законі закріплювалася назва новопроголошеної держави «Карпатська Україна», а в другому, натомість, вживалася назва «Карпато-Українська Республіка». Подальшого розвитку ці конституційні акти не набули у зв’язку з окупацією Закарпаття угорськими військами.

 7. Програмні документи УГВР – 1944.

У липні 1944 року неподалік села Недільна на Львівщині відбулися Установчі збори Української головної визвольної ради. Таким чином, збройна частина українського визвольного руху (УПА) отримала своє політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Ідеологія та принципи формування УГВР були спрямовані на консолідацію всіх національних сил і відзначалися демократичністю. Ухвалені на Зборах програмні документи УГВР – Універсал, Платформа та, передусім, Тимчасовий устрій, стали важливим джерелом української конституційної думки. Вища законодавча влада стала компетенцію Великого збору УГВР, а виконавча – Генерального секретаріату. Президентом УГВР обрали колишнього члена Центральної Ради, уродженця Полтавщини Кирила Осьмака. Українська головна визвольна рада керувала боротьбою УПА до кінця 1950-х років.

 8. Конституції радянської доби – 1919-1978. У Радянській Україні в різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише ідеологічним прикриттям підвладного становища УРСР та пануючого в ній тоталітарного режиму. В конституції 1978 року монополія компартії на владу була закріплена офіційно шостою статтею. Відтак, це стало прикладом того, як основний документ країни стає цілковитою формальністю.

 9. Конституція незалежної України – 1996. Незалежна Україна тривалий час жила за радянською Конституцією 1978 року в якості основного закону. Протягом 1991-1995 рр. до неї було внесено 18 змін та доповнень. З’явилася посада Президента, а документа, який регулював би взаємодію між гілками влади не було. Постійна боротьба президентської та парламентської гілок влади змусила Л.Кучму та В.Мороза підписати конституційну угоду. Зрештою 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила основний закон незалежної держави – Конституцію України. Ухвалення Конституції стало найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина та сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені. Слід відзначити, що День Конституції – це єдине державне свято, згадка про яке є навіть в самому тексті Основного закону (стаття 161).