В Віфлеємі днесь Марія Пречиста

Породила у вертепі нам Христа 

Різдво – народження надії на спасіння, надії на мир, надії на справедливість. 

Це свято – воно духовне, але воно – й державне, воно – й народне. 

Вже понад тисячу років ми, українці, по-особливому відзначаємо цей день.  

З давніх-давен склалася традиція не просто співати колядки, але й відтворювати народження Божого Сина у народних вертепах. 

Так само здавна подають до столу особливу страву – кутю, яка символізує достаток, яким діляться з усіма. 

Як сто тридцять років тому написала Леся Українка: «… Вже й кутя і узвар на столі. В хаті так ясно… Світло горить якось надзвичайно весело і разом урочисто. Кожному хочеться сказати щось радісне, кожний почуває себе щасливим і повним надій… Тая радість перелітає з одного обличчя на друге. Мигтить, мов зірниця, в очах, бринить чарочками, лунає в дзвінкому дитячому сміхові… Як любо, урочисто-спокійно лунає те спільне: «Святий вечір!..» - традиція, яка в ньому так душевно змальована,  – живе й понині.

Ми бережемо наші звичаї. Вони роблять нас особливими і несхожими на інших.

 

Де б ми не були сьогодні: у церкві, за святковим столом чи на роботі,  – згадаймо тих, хто захищає нашу країну. І помолимося за них, попросивши їм у Бога здоров’я та сили.

Ісусе на сіні

Дай щастя Вкраїні. 

Боже, Боже,

Боже, дай!

 

Христос народився!

Славімо Його!