18 травня в Україні відзначається День боротьби за права кримськотатарського народу – корінних мешканців Автономної Республіки Крим. Трагічною сторінкою в історію кримськотатарського народу увійшла його масова депортація, здійснена партійно-державним керівництвом СРСР. Відповідно до постанови Державного комітету оборони СРСР від 11.05.1944 року, в ніч з 17 на 18 травня 1944 р. почалась депортація кримських татар з півострова, яких звинувачували в «зраді батьківщини». За оцінками істориків, депортації зазнали понад 194 тисячі людей.

Кримських татар депортували у віддалені райони Сибіру, Уралу, Середньої Азії, де вони опинилися без документів, в умовах комендантського режиму, без права пересування навіть з метою пошуку загублених при виселенні сімей.

Число «спецпереселенців» поповнилось у 1945 р., коли по закінченні війни солдати й офіцери, які воювали з фашизмом, теж були оголошені «зрадниками» і направлені на заслання до своїх сімей. Важкі умови побуту в спецпоселеннях, що ускладнювалися незвичним кліматом та інфекційними захворюваннями, призвели до смертності депортованих, що посилювалося фактичною відсутністю медичного обслуговування. За даними Національного руху кримських татар, у перші 4 роки депортації  загинуло близько 90 тисяч осіб.  

У січні 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала заборону кримським татарам, грекам, вірменам та болгарам повертатися до Криму на місця їх колишнього проживання. 14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР  прийняла Декларацію „Про визнання незаконними та злочинними репресивні акти проти народів, підданих примусовому переселенню, та забезпечення їхніх прав”.

Повернення кримських татар до Криму набуло масового характеру, починаючи з 1987 р.  На початку 1990 р. вони стали третьою за чисельністю етнічною групою Криму. Репатріанти поверталися на територію, де їхні колишні поселення та помешкання були зайняті, а можливості працевлаштування обмежені або й зовсім відсутні. Потрібні були оперативні й дієві заходи влади для забезпечення прибулих житлом, роботою, установами соціальної інфраструктури – закладами охорони здоров’я, освіти, культури, дозвілля, що вимагало значних коштів. З часу проголошення незалежності Україна взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що поверталися на її територію з місць депортації.

На початок 2013 р. на постійне проживання в Україну, до АРК, повернулося близько 266 тис. етнічних кримських татар. З метою забезпечення інформаційних потреб населення кримськотатарською мовою видавалися газети „Къырым”, „Мааріф ишлері” та  журнали „Тасиль” і „Къасевет”. На Державній  телерадіокомпанії „Крим” працювала  кримськотатарська редакція „Мейдан”.

У березні 2014 р. АРК була анексована Росією, і в черговий раз кримські татари повинні відстоювати свої права та свободи, які постійно порушує окупаційна влада Криму: обмежено свободу пересування їхнім лідерам, окремим з яких відмовлено у праві на в’їзд при спробі повернутися до Криму з інших регіонів України. Всупереч резолюції Генасамблеї ООН про підтримку територіальної цілісності України № 68/262 від 27 березня 2014 року, на території АРК впроваджується російське законодавство, примусово закрито регіональне відділення Уповноваженого з прав людини в Криму (травень 2014 р.). У Сімферополі заарештовано одного з лідерів Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза (січень 2015 р.), мають місце непоодинокі випадки фізичного насильства, існують побоювання щодо релігійного переслідування мусульман, обмежується діяльність кримськотатарських ЗМІ: у квітні ц.р. Роскомнадзор РФ припинив мовлення кримськотатарського телеканалу ATR 1.